203-й річниці від дня народження Т.Г. Шевченка,
українського генія світового рівня. Це справжнє щастя для нації – мати такого
поета, як Шевченко.
1. Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
2. „Він був сином мужика і став володарем в
царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він
був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим”.
Так влучно і так сердечно сказав про українського Пророка Іван Франко.
1. Десять років він томився під російською
солдатською муштрою, а для волі України зробив більше, ніж десять переможних
армій. Доля переслідувала його, скільки могла, та не зуміла перетворити золота
його душі в іржу, а його любові до людей – у ненависть і погорду... Доля не
шкодувала йому страждань, але й не пожаліла творчих втіх, що б’ють із чистого джерела життя.
2. Тарас Шевченко – кріпак? Ні, вільний дух! Його
душа ніколи не вмирає, він дарував вічність українському слову, передбачив наше
майбутнє. Шевченків „Кобзар” для українців – як Євангеліє, як слово Христа до
християн. Він доповнив Слово Боже своїм – і воно з нами буде на віки вічні.
1. Ридаю,
Молю, ридаючи, пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розстопило.
І на Украйну понеслось,
І на Украйні освятилось.
2. Тарас Григорович був усебічно обдарованою
людиною. Геніальний поет і видатний живописець, талановитий прозаїк і
неординарний музика. Шануємо його і як мислителя-філософа, великого гуманіста,
просвітителя. Віра Тарасова – пророча, бо говорив він від імені мільйонів, як
обранець єдиного серця нації. Заради свого народу Кобзар готовий був жертвувати
власним життям, тому мав моральне право сказати українцям:
Свою Україну любіть.
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
1. Шевченкова поезія багатогранна. Ніжний лірик
своєму земному куточку присвячує найсокровенніші слова, що йдуть від самого
серця. „Садок вишневий коло хати” – одна з найсонячніших струн
Шевченкової кобзи, шедевр світової пейзажної лірики.
2. Найбільше і найдорожче добро кожного народу –
це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку
народ складає свої сподівання, досвід, почування. Той, хто зневажливо ставиться
до своєї рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе. Не забуваймо,
сучаснику, що Великий Шевченко першим підняв полум’яний голос на захист нашого народу, нашої рідної мови:
Возвеличу
Малих отих рабів німих!
І на сторожі коло них
Поставлю слово.
Шевченко
був, є і завжди буде з нами. Його світле немеркнуче слово допомагає і сьогодні
долати труднощі, примножувати духовну скарбницю, вірити в краще майбутнє. Ми
вважаємо тебе, Тарасе, своїм сучасником. Ти – наш Пророк, духовний батько, який
зробив незриме в історії зримим у слові, дав народному духові точку опори і
повернув самоповагу українцям.
1. Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і
день,
Коли ми, українці, забули, що ми – українці.
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні – таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
Я вже й сам ладен мовить: „Воно тобі треба!
Стерпи!”
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того
хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна.
2. Без сумніву, дух Шевченка й нині тримає нас.
Без нього не буде нашого повернення до власного пракореня. Місце Тараса
Григоровича сьогодні не стільки на покуті в рушнику і в „Кобзарі” на полиці, як
у серцях і головах наших. Він – Пророк, символ нашої славної України.
Немає коментарів:
Дописати коментар